Читаємо Когана

…Современники садят сады.
Воздух в комнаты! Окна настежь!
Ты стоишь на пороге беды.
За четыре шага от счастья…

В 1936 году мальчик Павел Коган написал:
Я с детства не любил овал!
Я с детства угол рисовал!

Потім він мріяв, щоб «До Ганга… сияла Родина моя». Потім (в 1937-му) була «Бригантина», яка в 60-ті стала суперхітом, просто такого слова тоді не було.
Потім були його фронтові листи – пронизливі, про почуття солдата на війні. Ось що він писав в травні 1942 року, за півроку до загибелі, батькові:
Що писати про себе: живий-здоровий, бадьорий, воюю. Дуже хочеться вірити, що залишуся живий і що побачимося всі у нас, на вулиці Правди. Тільки тут, на фронті, я зрозумів, яка сліпуча, яка чарівна річ – життя. Поруч зі смертю це дуже добре розуміється. І заради життя, заради Оленькиного сміху, заради твоєї сивої  чудової голови я помру, якщо треба буде, тому що людина з нормальною головою і серцем не може примиритися з фашизмом …
23 вересня 1942 він загинув під Новоросійськом. Видатний поет, зовсім юний.

4 липня In Kyiv і Дім МК запрошують всіх бажаючих на зустріч-читання віршів Павла Когана.
Тому що йому в цей день виповнюється 100 років.
Тому що до ювілею вийшла збірка його віршів, в тому числі, неопублікованих, листів і спогадів про нього.
Тому що він киянин – він народився в Києві, 4 липня, 1918 року.
Ми просто будемо читати його вірші, можливо сперечатися з поетом, як це робив Наум Коржавін.
Приходьте почитати його вірші з нами.

Що: збірка «Разрыв-травой, травою-повиликой». Первое полное собрание стихотворений поэта Павла Когана, собранное на основе семейного архива, М.: «Совпадение», 2018, 440 с.
Коли: 4 липня о 19:00
Де: Дім Майстер Клас

Павел Коган
(из незаконченного романа в стихах, время и место действия – 1924/1925, детский сад, написано в 1940/41)

И тетя Надя, их педолог,
сказала: “Надо полагать,
что выход есть и он недолог,
и надо горю помогать.
Мы наших кукол, между прочим,
посадим там, посадим тут.
Они – буржуи, мы – рабочие,
а революции грядут.
Возьмите все, ребята, палки,
буржуи платят нам гроши;
организованно, без свалки
буржуазию сокрушим!”
Сначала кукол били чинно
и тех не били, кто упал,
но пафос бойни беспричинной
уже под сердце подступал.
И били в бога, и в апостола,
и в христофор-колумба мать,
и невзначай лупили по столу,
чтоб просто что-нибудь сломать.
Володя тоже бил.
Он кукле с размаху выбил правый глаз,
но вдруг ему под сердце стукнула
кривая ржавая игла.
И показалось, что у куклы
из глаз, как студень, мозг ползет,
и кровью набухают букли,
и мертвечиною несет,
и рушит черепа и блюдца,
и лупит в темя топором
не маленькая революция,
а преуменьшенный погром.
И стало стыдно так, что с глаз бы,
совсем не слышать и не быть,
как будто ты такой, и грязный,
и надо долго мылом мыть.
Он бросил палку, и заплакал,
и отошел в сторонку, сел,
и не мешал совсем, однако
сказала тетя Надя всем:
что он неважный октябренок
и просто лживый эгоист,
что он испорченный ребенок
и буржуазный гуманист.
(…Ах, тетя Надя, тетя Надя,
по прозвищу “рабочий класс”,
я нынче раза по три на день
встречаю в сутолоке вас…)